Екскурсія45 хв
ДніПт-Сб-Нд

Маріїнський Палац

Маріїнський Палац

Офіційна церемоніальна резиденція Президента України розташована у величному палаці, що є домінантою палацово-паркового ансамблю на Печерських пагорбах.

Історично склалося так, що від часу спорудження, у всіх довідниках, путівниках і картах Києва палац і парк біля нього, як правило, називалися -- Царський (імператорський) палац і Царський сад.

Спорудження київського палацу у середині 18 століття припадає на правління російської імператриці Єлизавети Петрівни, чоловіком якої був Олексій Розумовський, брат останнього гетьмана України, президента Академії наук Росії Кирила Розумовського.

1744 – ухвалення рішення про будівництво палацу у Києві. Проект розроблено під керівництвом знаменитого італійського архітектора Бартоломео Растреллі. Вважається, що зразком для київського палацу став палац Олексія Розумовського в Перово під Москвою. Стилістично це типовий зразок барокової архітектури. Головний двоповерховий корпус палацу з боків фланкують одноповерхові флігелі, що з’єднані з ним півкруглими коридорами. Перший поверх палацу був мурованим, а другий – дерев’яним. Фасади прикрашено колонами, напівколонами, скульптурами, вазами, що разом складало вишуканий ансамбль. Барокові інтер’єри пишно прикрашено було ліпниною, позолотою, люстрами і дзеркалами, підлоги виготовлено з дорогих порід дерева, пишноту доповнювали розкішні меблі. Зображення первісного вигляду палацу не збереглося.

Проект Б.Растреллі було доручено реалізовувати російському архітекторові Іванові Мічуріну, з яким працювала група архітекторів. Одночасно в Києві за проектом італійця зводилася і Андріївська церква, що збереглася, на відміну від палацу, майже у первісному вигляді.

1

1752 –будівництво і опорядження палацу завершено, але ні Єлизавета, ні Олексій Розумовський палац так і не побачили. Перша особа імператорської родини побувала в палаці лише через двадцять п’ять років. З кінця 18 століття до початку 19 століття тут мешкали очільники імперської адміністрації -- Київські генерал-губернатори.

1812 – пожежа знищила правий флігель, але палац використовувався, як шпиталь поранених військових в час російсько-наполеонівської війни.

1819 – велика пожежа знищила другий дерев’яний поверх, пошкоджень зазнав і перший мурований поверх. У частково відремонтованому приміщенні влаштовано казарми.

1835 – приміщення палацу орендувало Товариство штучних мінеральних вод, яке вело інтенсивне виробництво лікувальних вод та запровадило в палаці санаторно-лікувальну установу з курортним залом. Бізнес виявився прибутковим, товариство змогло вкласти значні кошти на відновлення споруди.

1868-1870 – роботи по відновленню палацу. Російський архітектор Карло Маєвський, взоруючи на старі плани палацу, звів другий поверх, добудував терасу зі сходами у сад, надав палацу нових стильових рис. На місці знесених старих споруд перед палацом розбито новий парк, висаджено велику кількість дерев, кущів і квітів.

Маріїнський Палац

1914-1917 – тут жила мати останнього російського імператора Ніколая ІІ Марія Фьодоровна (Християновна) Глюксбург-Романова. З крахом імперії вона покинула палац і виїхала в Крим.

1917 – встановлення республіканського ладу у колишній Російській імперії та початку Української революції 1917-1921 років.На палац претендував новостворений парламент Українська Центральна Рада (голова – Михайло Грушевський). Більшу частину палацу зайняв Виконавчий комітет (голова -- Ніколай Страдомскій) нової демократичної міської влади Київського об’єднаного комітету громадських організацій. Фактично палац став центром міського самоуправління на початковій фазі революції.

Також виділено було кілька кімнат для Ради робітничих депутатів (голова -- Ніколай Нєзлобін), тут проходили засідання, особливо вони були бурхливими при обговоренні питань національного самовизначення українців, ставленні до Української Центральної Ради тощо. До палацу перейшла й редакція газети «Известия Киевского Совета рабочих депутатов». Вони тут перебували до осені 1917 року.

Працювала в палаці Всеукраїнська військова рада військових депутатів (голова -- Саватій Березняк), яку утворили у червні 1917 року на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді. Рада припинила свою діяльність на початку 1918 року.

На демократичних засадах київська група фракції «більшовиків» Російської соціал-демократичної робітничої партії також отримала пару кімнат у колишньому царському палаці. До палацу перейшла і редакція їхньої газети «Голос социал-демократа». Готуючись до збройного заколоту і захоплення влади «більшовики» організували Військово-революційний комітет, що проводив свої засідання в палаці. Очолював комітет син мільйонера Григорій П’ятаков. Проте, планам не вдалося здійснитися, палац оточили вірні Тимчасовому уряду війська і арештували усіх «більшовицьких» заколотників.

Маріїнський Палац

1918 -- в час Першої російсько-української війни «більшовики» повернулися до палацу вже в кінці січня. Тут розмістилося військове командування, штаб та сумнозвісна чека. Палац став в’язницею, тут чекісти вершили своє «правосуддя», а парк поруч з палацом перетворився на місце розстрілів і поховань. Всього за підрахунками Червоного хреста за короткий час перебування в Києві більшовицької влади загинуло кілька тисяч осіб. Серед в’язнів палацу і розстріляних окупантами були три члени Центральної Ради: Богдан-Олександр Зарудний, Леонард Бочковський та Ісак Пугач.

Після звільнення Києва у лютому 1918 року від військ російських більшовиків Міністерство народної освіти УНР підготувало план створення Українського національного музею та мало намір розташувати його в палаці. Але Гетьманський переворот у кінці квітня 1918 року унеможливив реалізацію задуманого.

В час існування Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським розглядалося питання розташування в палаці гетьманської резиденції. Стан палацу вимагав довшого ремонту, тому від цієї думки відмовилися і гетьман розташувався у колишньому палаці київського генерал-губернатора.

А у колишньому царському палаці розташувалося Міністерство внутрішніх справ Української Держави, (міністр -- Федір Лизогуб), тут же працював Департамент державної варти (директор -- Петро Аккерман).

1919 -- у час Другої російсько-більшовицької війни у лютому 1919 року, коли Київ знову опинився під владою червоних, в палаці ненадовго розташувалися військові штаби частин Робітничо-селянської червоної армії. Тут же перебував комендант міста Києва Микола Щорс.

Маріїнський Палац

Незабаром військові звільнили палац і туди вселилася Рада народних комісарів (порівняйте в УНР була Рада народних міністрів), яку перед тим утворили з прибулого з Росії Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Очолював уряд болгарин з російським паспортом – Християн Раковський. Непевненість ситуації змусила перенести столицю радянської України поближче до кордону з Росією, до Харкова, а Київ знову став провінційним центром.

1920 – рік короткої, але яскравої сторінки військової співдії УНР з Польщею. Навесні 1920 року завершилося визволення Києва та повернення української влади. Проте, вже у червні місто контролювала Червона армія, а до палацу вселився господар становища – штаб Київського військового округу, якому тут було не дуже зручно і він перемістився у будинок на вулиці Банковій (нині будинок Офісу Президента України).

1923 – у звільнений палац помістили новостворений Землевпорядний технікум, який готував дуже необхідних фахівців для проведення більшовицької аграрної реформи. Технікум мав свої дослідні ділянки для практичних занять.

1925 - в палаці відкрито Київський крайовий сільськогосподарський музей і Постійну промислову виставку. Її спадкоємцем можна уважати пізнішу Виставку досягнень народного господарства УРСР. Керівник музею -- Євген Сташевський. Крім двозонної експозиції – рільництво і промисловість, що зайняли палац і флігелі, поруч з палацом розбили ділянки польових та городніх рослин і, навіть, невелику пасіку.

Маріїнський Палац

1934 -- столиця УСРР повернулася до Києва, сюди перебрався тогочасний республіканський парламент. Система представницької влади була такою: на виборах обиралися делегати Всеукраїнського з’їзду рад, який збирався на сесії два рази на рік, а між сесіями працював постійнодіючий орган -- Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК), який поєднував законодавчу, розпорядчу, виконавчу та контрольну функції. Після ухвалення «найпрогресивнішої» сталінської конституції у 1937 році законодавчий орган отримав нову назву – Верховна рада УРСР.

Колишній царський палац не відповідав потребам парламентської діяльності, тому вирішено поруч побудувати нову споруду у відповідному стилі. 1939 року Верховна рада перебралася до нового приміщення, і постало питання використання палацу.

1939 -- у березні в Києві під час ювілейних урочистостей, присвячених 125-річчю від дня народження Кобзаря. відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку на місці, де колись стояв пам’ятник царю Ніколаю І. Ім’я Т. Шевченка присвоєно Київському університету та Оперному театру (раніше він носив ім’я Карла Лібкнехта). Тоді ж відкрито Республіканську ювілейну шевченківську виставку, експозицію якої поклали в основу створеного Центрального державного музею Тараса Шевченка, що розташувався в колишньому царському палаці, що було також символічним. Відкриття музею відбулося 7 квітня 1941 року, але з початком німецько-радянської війни експозицію терміново згорнуто і більшість експонатів вивезено вглиб Росії.

1941-1943 – більша частина палацу стояла пусткою, лише невелику частину зайняло українське представництво німецького Імперського радіо. 1943 року при бомбардуванні міста радянськими літаками одна з бомб влучила в білу залу та прилеглі до неї вітальні.

Маріїнський Палац

1946-1949 – ремонтно-реставраційні роботи під керівництвом архітектора Павла Альошина (автор будинку, де у 1917-1918 роках працювала Українська Центральна Рада). По тому палац планували надати під Будинок Партпросвіти, але він перейшов у підпорядкування Верховної Ради УРСР і час від часу використовувався для протокольних заходів.

1951 – флігель палацу надано для розташування Українського республіканського комітету захисту миру, що його кілька десятиліть очолював письменник Олесь Гончар. Пропрацював у палаці до 1991 року.

1979-1982 – в рамках підготовки до офіційних заходів з відзначення 1500-ліття заснування Києва колективом архітекторів науково-реставраційного проектного інституту «Укрпроектреставрація» на чолі з Іриною Іваненко проведено реставрацію палацу. Вона звелася до максимально достовірного відтворення фасадів зовні та інтер’єрів зсередини станом на 1870-і роки, спираючись на результати кропіткого опрацювання архівних матеріалів та аналогії з іншими палацово-парковими комплексами. Однак через вкрай стислі терміни не вдалося здійснити більш комплексний ремонт фундаменту та мережних комунікацій. Їм судилося здійснитися вже за кілька десятиліть.

1991 – після відновлення державної Незалежності України палац став офіційною резиденцією Президента України. Тут проводяться самміти, офіційні прийоми на вищому рівні, церемонії вручення вірчих грамот Послами іноземних держав, нагород, зустрічі іноземних делегацій на вищому рівні тощо. Серед високих гостей палацу президенти США: Річард Ніксон, Джордж Буш, Білл Клінтон, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, прем‘єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, президент Латвії Раймондс Вейоніс, президент Швейцарської Конфедерації Симонетта Соммаруга, президент Словаччини Зузана Чапутова та інші.

Маріїнський Палац

1992 -- палац став свідком важливої події в історії України ХХ століття – тут відбулася передача останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав’юком клейнодів еміграційного уряду УНР новообраному президенту незалежної України Леонідові Кравчуку.

2003-2017 – колективом співробітників Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» розроблено та втілено масштабний проект повноцінної реставрації палацу (серед керівників проекту – архітектори зі світовим ім’ям – Лариса Цяук та Наталія Диховична). В результаті, було здійснено капітальне оновлення палацу: укріплено фундаменти, замінено всі мережні комунікації, повністю відтворено фасади зовні та інтер’єр всередині палацу, а також облаштовано довколишню територію.

2019 – урочисте прийняття з нагоди обрання нового Президента України Володимира Зеленського.

Бронювання

Екскурсії кожну годину з 10:00 до 17:00

паспорт
При собі мати паспорт
15 людей
15 людей в групі
45 хвилин
45 хвилин екскурсії